Довгий та кропіткий шлях виявився, не таким вже і довгим. Яскраву точку зайняв у цьому президент, поставивши ультиматум коаліціянтам, про скасування законів прийнятих після другого вересня, які обмежували президента у виконанні певних наданих йому владних повноважень, щодо розпуску, убив двох мух водночас. Повернув собі втрачені повноваження та розпустив Раду. Розумний крок. Хоча гадаю уся банкова розуміє на другий президентський строк немає сенсу балотуватися. Тому чим же запам’ятається нам правління президента В.А.Ющенка? Широкою демократією у суспільстві та владі, ширшої, годі й шукати!

Розкриваючи етапи та головні складові кризи хочеться акцентувати ознаку на наступному. Держави із споконвічною правовою і державною історією не дозволяють так собі міняти форму правління. Молода держава потребує централізовану сильну владу, представником якої був є і повинен залишатися президент. Хоча може бути і інша думка, ми ж бачимо як живуть інші держави де парламентська форма має перевагу, але є маленьке «но». Це «но» виявляється у ментальності слов’янській. Тому що ми завжди переписуючи ті чи інші норми у інших держав пробували ложити їх на нашу ментальність ламаючи всі стереотипи, але не виходило і більше того не вийде у нас. Слов’янська менталітет має масу особливостей що відрізняє його від інших. Тому що людина по своїй природі є егоїстична і керується лише власними потребами щоб вона там на людях не казала, за що б вона там глотку не рвала на майданах, вона завжди усіх мала на увазі. Тому будувати закордонне на наш лад не вийде, а придумати своє немає кому, а якщо є то вона йде від нас за кордон, тому що там більше платять.

Наступне про що хочеться сказати так це про систему виборів. Яскравою та доволі конструктивною є мажоритарна чи змішана. Ці дві форми репрезентують справжній процес волевиявлення за суто тих людей яким довіряєш і хочеш бачити. Уже другий чи третій раз пропорційна система не дає бажаних результатів, підкріплення ми бачимо в реалії. Невже там люди цього не помічають, а можливо не хочуть помічати?

Тому раз долею визначено йти на вибори то потрібно йти. І я гадаю що не потрібно з цього робити трагедії українського народу. Ми повинні з силою прийняти уроки і вистояти. Тому що у цьому ніякого злочину немає і життя на цьому не закінчується. Потрібно жити на вимоги теперішнього часу. Раз нас вибори покликали, то ми мусимо йти. Тому що хто якщо не ми? І я повторю трагедії тут немає, все що дано все наше. Тому що ми не можемо будувати демократію за зразком тої чи іншої держави, ось у цієї держави є вибори, а у тої немає, значить якась держава не демократична, ні звісно ні. Ми йдемо своїм шляхом розвитку. І може на перший погляд здатися що нічого не зміниться що все буде як буде, але це не так. Є верховний суддя, це час і історія, яка помилки не вибачає, які розсуджують. Можна пригадати. Не вибачила історія помилок партії СПУ, тому я переконаний у тому що розташування сил зміниться, тому із честю потрібно прийняти випробування долі, і вийти переможцем з цього, і цей переможець уже відомий це є народ український. Тому що всі ми складаємо його і президент, і депутати, і працівники інших сфер. Тому із благословенням Божим ми дивимося у світле майбутнє, бо наше життя сповнене надій і переживань.

Народ мій є, народ мій завжди буде,
Ніщо не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
і орди завойовників-заброд

Ви, байстрюки катів осатанілих,
не забувайте, виродки, ніде:
- Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!